Меджибізький замок цінна пам’ятка архітектури України. Протягом століть його будували й перебудовували, нищили і відновлювали вороги і свої люди. Колись він говорив вогнем, а тепер мовчить, ваблячи до себе тисячі туристів.
Замок руйнували доти, поки не приїхав у Меджибіж П.Т.Тронько – заступник Голови Ради Міністрів УРСР, і вже з 1965 року почалися тут реставраційні роботи.
Стараннями вчителя – історика М.Й.Ягодзінського, який прийшов сюди у 1969 р., почався активний процес збирання пам’яток старовини краю та археологічних розвідок на берегах Південного Бугу та Бужка.
У березні 1971 р. в одному з відреставрованих приміщень замку було відкрито першу експозицію краєзнавчого музею: історія краю дожовтневого (по1917 р.) та радянського періодів.
У 1975 р. Меджибізький музей-фортеця стає відділом обласного краєзнавчого музею, очолив його М.Й.Ягодзінський. У тому ж році у відреставрованому північному корпусі відкрилась виставка живопису, графіки і скульптури, а музей став називатись художнім.
У зв’язку з тим, що приміщення обласного краєзнавчого музею опинилося в аварійному стані, музей перестав функціонувати, то історико-краєзнавчу експозицію в Меджибізькому замку було ліквідовано, а в залах розмістили фондосховище ХОКМ.
Восени 1982 р. у чотирьох залах північно-західного корпусу була відкрита нова експозиція: кераміка, художнє скло, одяг, вишивка і ткацтво, іконопис. Музей взяв на себе сміливість подати ікони окремою виставкою, оскільки ставлення до них в тодішній державі було однобоким. Ця виставка – перша спроба широко ознайомити відвідувача з цілим пластом, який передував світському живопису.
На початку 80-х років у музеї була створена бібліотека, укомплектована літературою з книгообмінного фонду обласної бібліотеки ім. М. Островського та обласної бібліотеки м. Тернополя. В цей час співробітники музею почали виїжджати в експедиції, збирати експонати, а також записувати фольклор, відомості з етнографії. Науковці зібрали чимало матеріалу про чоловічий народний одяг подолян, про подільське народне ткацтво, про предмети побуту та їх назви. М.Й.Ягодзінський дослідив архівні документи про селянські антифеодальні виступи на Поділлі у ХVІІІ-ХІХ ст.
У 1985 р. почалися архітектурно-археологічні дослідження Меджибізької фортеці експедицією від інституту АН УРСР та інституту «Укрпроектреставрація», яку очолив спочатку Авагян О.В., а пізніше Толкачов Ю.І.
У 1987 р. зали художнього відділу були закриті, оскільки потребували капітального ремонту.
На початку 90-х років процес дослідження Меджибожа продовжувався. Науковці музею виїжджали в пошукову експедицію на південь області, а також в села Летичівського та Літинського районів. Знайдені матеріали значно поповнили фонди музею і дозволили відкрити нові експозиції: подільське народне ткацтво і килимарство, подільський народний одяг і вишивка, іконопис (нові надходження), історія і архітектура Меджибожа і замку. У1991 р. музей у стінах фортеці відзначав своє 20-річчя.
Радикальні соціально-економічні зміни в державі у 90-х роках позначилися і на функціонуванні музею: зменшилося число екскурсій, відвідувачів - одиночок, майже не ведуться реставраційні роботи, археологічні дослідження. Але колектив науковців продовжував вивчати архівні матеріали, видавати книги, приймати участь у наукових конференціях, збирати історичний матеріал. На основі цього були побудовані не тільки стаціонарні експозиції, але й тимчасові і пересувні виставки: «Незабутній біль війни» (до 50-річчя визволення Меджибожа й області від німецько-фашистських загарбників); писанки і живопис американських художниць Тані Осадци та Аки Перейми; твори члене спілки Художників України О.Соленцова; «Великдень на Поділлі»; обрядові (пасхальні) рушники; «дивосвіт Людмили Балабась» (вишивки). Проводились оглядові й тематичні екскурсії по експозиціях, виставках і по фортеці, як пам’ятці архітектури XIV-XVIст.
Серед масових заходів уваги заслуговують: лекція-концерт «Добрий вечір тобі, пане господарю», краєзнавча виставка «Коси розпустила, віночок наділа...», фольклорно-музична композиція «Маленьке диво на долоні», козацьке свято «Твоєї слави козацької повік не забудеш», свято Матері «Будь благословенна, нене...»
Особливості роботи музею в першій половині 90-х стало широке історичне дослідження Меджибожа у зв’язку з його 850-річчям, а також етнографічні вивчення Меджибожа і Поділля в цілому. Музей мав тісні зв’язки з школою, вони дружно співпрацювали, складаючи разом плани спільних дій, весь час шукаючи нових цікавих та оригінальних форм роботи по вихованню національно свідомих громадян нашої країни.В січні 2004 року було створено Державний історико-культурний заповідник «Межибіж». Розпочались ремонтно-реставраційні роботи на території замку. Приміщення музею теж потребувало значних ремонтних робіт. У лютому 2006 року музей закрили на ремонт, а вже в вересні того ж року до святкування 860-річчя Меджибожа та 35-річчя музею відкрили 6 відреставрованих залів з новими виставками.
Нова експозиція висвітлює теми з історії, етнографії, іконо малярства: 1-й і 2-й зали – історія Меджибожа і замку від найдавніших часів до початку ХХ століття, 3-й зал – фрагменти інтер’єру міщанського житла, 4-й – гончарство і ковальство, 5-й – народне ткацтво, 6-й – «Ікона в храмі і в хаті подільській».
Окрасою експозиції в залах історії є археологічна колекція створена з речей, знайдених на подвір’ї фортеці і на замчищі в урочищі Раковець, що є недалеко від Меджибожа. Виставлено також пам’ятки трипільської культури, черняхівської культури, Київської Русі. В залах є вітрини присвячені Національно-визвольній війні під проводом Б.Хмельницького, 12-му Охтирському гусарському полку, євреям.
Гончарство представлене виробами місцевих майстрів О.Мороза, Г.Пилипчука, К.Бедрій, М.Грубальського, М.Островського, а також майстра народної творчості з с.Адамівка Вінковецького району О.Пиріжка і майстрині з цього ж села Ф.Дзюби. У відділі «Ковальства» виставлені вироби та інструменти коваля, є фрагмент кузні. В залі «Народного ткацтва» можна побачити ткані вироби подолян і знаряддя ткацького виробництва, яке відоме з давніх часів. Тут і килими, і рушники та скатертини, рядна, сорочки з полотна, а також ткацький верстат, козелець, мотовило, терниця, прядка тощо. В останньому залі представлені своєрідні художні твори – іконо малярство ХІХ – початку ХХ ст.: «Цар Слави», «Голгофа», «Воскресіння», «Пантелеймон-цілитель» та інші.
На даний час наукова група заповідника працює над створенням експозицій у відреставрованих трьох залах північно-східного корпусу. У планах є відкрити зали нумізматики та боністики, народного одягу. Один із залів буде відведений для тимчасових виставок художників та народних майстрів Хмельниччини.
