№3(1374) | 21 січня 2010 р.
З перших вуст
«Ми маємо відродити колишню славу «Білого лебедя» – Меджибізької фортеці», –
«Меджибізька фортеця має чудову позитивну енергетику», – вважає директор історико-культурного заповідника Олег Погорілець. Меджибізька фортеця –перлина не лише Хмельниччини, а й усієї України. Досі кожен з фрагментів цієї твердині береже пам’ять про багато цікавих подій, адже її літописна історія нараховує майже дев’ять століть. Отримавши у 2004 році статус державного Меджибізького історико-культурного заповідника, фортеця почала оживати в прямому значенні цього слова: вже відреставровано кілька важливих фортечних комплексів, відкрито шість унікальних експозицій. А ще за цей час фортеця стала центром міжнародного фестивалю середньовічної культури «Стародавній Меджибіж». Про те, чим живе сьогодні Меджибізький історико-культурний заповідник та які плани розвитку фортечного та музейного комплексу на майбутнє, нам розповів директор заповідника Олег Погорілець.
– Олеже Григоровичу, п’ять років тому Меджибізький музей-фортеця отримала статус заповідника. Ці зміни якимось чином вже вплинули на розвиток фортечного та музейного комплексів?
– Меджибізький історико-культурний заповідник замінив музей-фортецю. Зрозуміло, що в певному сенсі змінився й статус комплексу. І з 2004 року ми почали отримувати субвенції з держбюджету на реставрацію фортеці. Оскільки до 2004 року ще з радянських часів в музеї не проводилася реставрація, то зрозуміло, що всі приміщення мали досить занедбаний стан, тож довелося розпочинати поновлювальні роботи. За п’ять років вдалося відновити такі важливі елементи замкового ансамблю як Лицарська вежа та пристінні корпуси фортеці. На території фортеці почала діяти православна церква, відреставровано приміщення адміністративного та комендантського будинків, а також відреставровано каретний корпус, де наразі знаходиться музейна композиція пам’яті жертв Голодомору 1932-33 років. Ми також розробили ескізи та документацію для реставрації майже всіх історичних елементів фортеці.
– Реставрація, звісно ж, вимагає чималих коштів…
– Так, для цього потрібні досить значні капіталовкладення. Тоді, у 2004 році, на реставрацію Меджибізької фортеці планувалося виділити 34 мільйони гривень. За п’ять років ми вже отримали майже п’ять з половиною мільйонів і саме завдяки цьому відновили деякі важливі об’єкти комплексу. На жаль, минулого року, через кризу, ми не побачили ані копійки ні на реставраційні, ні на протиаварійні роботи. Та незважаючи ні на що заповідник живе музейним життям, працює та приймає відвідувачів.
– Якими експозиціями можете похвалитися наразі?
– Це шість залів, які розповідають про історію Меджибожа та його околиць від найдавніших часів і до сьогодення. Унікальною є експозиція старовинних ікон, зібраних в околицях Поділля у часи, коли йшла тотальна руйнація храмів та церков. Цьогоріч також ми відкрили виставку «Народний одяг подолян в будні та на свята». Багато відвідувачів приїжджають, аби спеціально подивитися саме на ці речі. Майже завершена та чекає на відкриття виставка робіт українських художників другої половини ХХ століття. Звісно ж, можемо похвалитися і музейною експозицією жертвам Голодомору, автором якої є Микола Мазур – народний художник України. Мушу зізнатися, що вона не залишає байдужим жодного відвідувача: настільки проникливо автор зобразив події того часу. Чесно кажучи, дехто навіть відмовляється відвідувати цю залу (а вона безкоштовна для усіх), мовляв, асоціативні враження примушують переосмислювати життєві цінності. Втім, гадаю, що кожен має пройти через це випробування, щоб потім не задаватися питанням: був голодомор чи ні. Там лише факти – промовисті свідки правди.
– Мабуть, з відродженням фортечного комплексу й відвідувачів побільшало?
– Так, у 2009-му Меджибізький історико-культурний заповідник прийняв більше 32-х тисяч туристів. Тобто, намагаємося заробляти кошти самі, щоб була можливість і нові експонати придбати, і обслуговувати ті унікальні виставки, котрі нині можна побачити в наших експозиційних залах.
– Меджибізька фортеця – унікальне джерело для нових відкриттів. Там і досі працюють науковці, археологи. Якими новими знахідками можете похвалитися?
– Тринадцять років тому була проведена перша наукова конференція, присвячена Меджибожу. І нарешті в минулому році вдалося зібрати науковців вдруге. Її учасниками були більше сотні учених з усієї України. Видано два томи нових, досі невідомих матеріалів про Меджибіж, адже за усі ці роки дослідники «накопали» досить багато цікавих фактів в історії фортеці. До того ж, більше двадцяти років на території фортеці проводяться археологічні дослідження. Експедицію очолює київський археолог Юрій Толкачов. Наразі ми досліджуємо первинне ядро того Межибож’я, яке згадується у літописах в 1146 році. Під час розкопок археологи натрапили на спалені конструкції дерев’яної фортеці, знайшли срібну гривну – знак влади, котрий носили на шиї, печатку чернігівських князів Ольговичів, які колись листувалися з господарями фортеці. Минулого літа археологи натрапили на ще одну унікальну знахідку – хрест-енколпіон. Це натільний бойовий хрест, який воїни одягали перед боєм. Для нас ця знахідка має велике значення, адже вона є одним з підтверджень того, що літописне місто Межибож’я знаходилось саме на тій території, де зараз розташована меджибізька фортеця, і що в цьому місті жили професійні воїни. Хрест знаходився на рівні культурного шару часів Київської Русі. Історики датують його кінцем ХІІ – початком ХІІІ століття. В довжину цей хрест має близько десяти сантиметрів і складається з двох половинок, які розсуваються. Всередині хреста, ймовірно, зберігалися мощі святих. Втім, кожен рік приносить нам багато цікавих знахідок: монети різних історичних періодів, люльки, різноманітні побутові речі, які поповнюють фонди нашого археологічного музею.
– Різноманітні фестивалі вже стали невід’ємною часткою життя Меджибожа. Чи не шкодить це фортеці?
– Хоч дехто вважає, що фортеця теж втомлюється й час від часу їй потрібно давати відпочинок, ми всіляко намагаємося оживити її. І різноманітні фестивалі в цьому лише допомагають. Цьогоріч у Меджибожі відбулося видовищне дійство – перший зимовий фестиваль «Стародавній Меджибіж – зимовий екстрим». Команди з шести міст України випробовували, чи можливо сучасній молоді вижити в екстремальних умовах в бойових вежах з лише побутовими автентичними речами того часу. Навіть спали на соломі, без спальників, під овечими шкурами. Саме під час цього екстрим-шоу ми поставили експеримент: чи можуть відбуватися битви взимку взагалі? Можуть! І це довели наші воїни під час стилізованого дійства. Окрім цього, щороку (шість років поспіль) ми проводимо міжнародний фестиваль середньовічної культури «Стародавній Меджибіж». Цьогоріч плануємо зробити його чотириденним та очікуємо на гостей з усіх куточків України та з-за кордону.
– А яким ви бачите Меджибізький комплекс в майбутньому?
– Це буде справжня перлина! Попереду реставрація та відкриття нових залів. Ми маємо відродити колишню славу «Білого лебедя» – саме під такою романтичною назвою був відомий замок у ХІХ столітті. Тому й намагаємося створити Меджибізькій фортеці імідж інтелігентної фортеці, де будуть проводитися і бали, і музичні вечори, етнофестивалі і рицарські турніри. Адже наша фортеця має дуже хорошу позитивну енергетику. У цих стінах не відбувалося жахливих страт, а зароджувалися романтичні стосунки та романи відомих історичних осіб – Тадеуша Костюшка, Ольги Романової. Цей романтизм і досі панує поміж фортечних стін. І в майбутньому про «Білий лебідь» на зеленому пагорбі, на Межиріччі Бугу та Бужка, лунатиме слава на всю Україну.
Ірина ОЛІЙНИК.
